І запитали Його фарисеї та книжники: Чому учні Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими? А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене… Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей. Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви. Мр.7.5-8.
Книжники і фарисеї бачили, що учні Ісуса не дотримуються вимог неписаних ритуальних законів і запитали, чому «Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими?»
Господь ніколи не уникав відповіді. І в цей раз Він відповів книжникам: «Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене… Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей. Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви».
Ісус Христос звинуватив книжників і фарисеїв у лицемірстві. Лицемір – означає актор на сцені, людина, яка не має каплі щирості. Юдей законник міг всім серцем ненавидіти своїх братів, але це не мало для нього значення, якщо він виконував омивання, зберігав ритуальну чистоту. Служити Богу зовнішньо, без внутрішньої покори – це лицемірство.
Найважливіше – яке місце в серці людини займає Бог і любов до Нього і до людей. Якщо в серці людини живе ворожнеча, злоба і гордість, то виконання зовнішніх вимог робить людину лицеміром.
Ісус говорив що вони подібні «до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!»Мт.23.27. Лицемірить той, хто власну вигоду ставить понад сумління; хто святий зовнішньо, але серце наповнене гріхом; хто сам собі протирічить. Лицемір має вигляд людський, а думки бісівські. Лицемірити – означає вдавати, обманювати.
Ісус Христос звинувачував книжників і фарисеїв у тому, що вони змінили Слово Боже видумками книжників. Завжди легше зберігати зовнішні форми, ніж бути внутрішньо вірним.
Нам потрібно зрозуміти, що коли в серці немає любові, то наші проповіді, молитви і вчинки – нічого не варті. Апостол Павло писав: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!»1Кор.13.1-3.
Любов терпелива до людських слабостей, бажає щастя, миру, добра всім людям. Вона намагається допомогти людині і молиться за тих, хто ненавидить її. Згадаймо молитви Ісуса Христа і Стефана: «Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!»(Лук.23:34). «Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив»(Дiї.7:60).
Очі любові бачать горе інших, і вони знають як допомогти. Згадаймо Ісуса Христа і жінку самарянку, Ісуса Христа і Марію Магдалину,Ісуса Христа і ханаанянку.
Наше християнство починається з любові і ми втрачаємо його там, де губиться любов. Хтось сказав: «Християнство без любові – не християнство, і християнин без любові – не християнин».
Павло навчав: «А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалості!»(Кол.3:14). Тому нехай нас Господь оберігає нас від лицемір я, але перебуваймо зодягнені в праведність Ісуса Христа – одяг любові.
о. Михайло Будник УГКЦ
Коментування заборонене.