ПОСЛАННЯ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА ПРО ПОЄДНАННЯ В ХРИСТІ

Українському народові мир і благословення! Кожний віруючий в Бога і свідомий своєї національности українець, дивлячись на нинішнє важке положення Українського Народу в Україні і на поселеннях, мимоволі проймається жахом за майбутнє його існування і розвій. Переслідування і гнет релігії-Церкви в Україні, та розбиття, свари і незгоди поза Рідним Краєм, — оце ті причини, які примушують кожного чесного українця призадуматися над собою. Де шукати виходу і яких треба вжити середників, щоб станути в цій недолі на правильний шлях, вжити відповідних засобів уздоровлення і забезпечення свого будучого, ба що більше, щоб не зникнути з лиця землі і не перейти до історії, як віджитий і мертвий первень, подібно, як це сталося вже з неодним народом в історії. Очевидно, нелегка це річ стати відразу обновником і одухотворити нині так обездолений народ навіть і для найбільшого генія. Та все ж таки не можна опускати рук і попадати в безнадійність, і то передовсім для того, хто вірить в Бога і надіється на Його певну поміч. Тому каже св. Павло: «Випростуйте ваші охлялі руки та зомлілі коліна і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало» (Євр. 12,12 сл.). Кожна людина, яких би поглядів вона не була і як не задивлялася б на нинішнє релігійне й державне положення, чи українець чи чужинець, мусить признати, що найсильнішим чинником в діянні й творчості народу є релігія — віра в Бога. Навіть і атеїсти-безбожники видять і переконуються наглядно, що то неможлива річ викорінити віру в Бога з душі людини, навіть при найсильніших і найбільш всебічних засобах і середниках матеріяльної і фізичної державної сили. І якщо так, то треба звернути наше бачне око на цей найважливіший момент в житті людини, народу й держави. Отож, ввиду того, виринає питання, як мається справа з релігією і вірою в Бога в Українському Народі? На жаль, ось в тому корінь лиха. Бо релігія повинна бути тим найсильнішим мотором думання і діяння в Українському, так розбитому і роз’єднаному, Народі. Є в нас Католицька і Православна Церкви, Євангельські Громади й розбиті різні релігійні групи, і всі вони караються за Христа і Христову Віру. На превеликий жаль, вони себе поборюють і тому не в силі об’єднати Український Нарід та перейти в протинаступ проти злих сил світу. А Господь наш напоминав нас: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться» (Мт. 12,26). 9 Тому за усильною спонукою українських віруючих людей, звертаємося оцим, Український Народе, до Тебе, щоби Ти розпочав своє уздоровлення від кореня своєї духовности, від своєї безсмертної душі і її потреб! Всі одиниці, які приймають віру в Бога і Христа, мусять признати, що Христос-Богочоловік установив одне стадо, одну Церкву і одного Пастиря, і за цю єдність гаряче молився на Тайній Вечері: «Отче Святий, заради імени Твого, бережи їх, тих, що їх Ти мені передав, щоб були одно, як ми!» (Ів. 17,11), «щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів. 17,21), «щоб вони були звершені в єдності» (Ів. 13,23). Найчисленніші Церкви в нас є Православна й Католицька, і, безсторонно кажучи, нема між нами суттєвої доґматичної різниці, як це виказують теологічні студії і свідчить історія. Правду кажучи, розлам і поділ є піддержувані тільки ззовні, від тих, які знають, що тим ослаблюють Український Нарід і Церкву. Світлим моментом в нашій історії було порозуміння на тлі Патріярхату між обидвома Церквами за Митрополитів Петра Могили і Йосифа Вельямина  Рутського. На жаль, їх висока ідея згоди не здійснилася. Вже передше їздив Св. Йосафат до Києва і в Печерській Лаврі виказував, що наша традиція (літургічні книги й хроніки) стоїть на основах єдности Христової Церкви. А єпископ Суша завважує, що печерські монахи мовчали і не мали що відповісти: «Mirum quantum mutati ab illis» і «Silentes stupebant, tot loca suorum monstrantem librorum ad firmandam Unionem».

З другого боку поляки і інші сусіди хотіли златинщити й спольонізувати українців католиків для своїх політичних цілей. І тому треба собі здати справу з такого стану і мати на увазі свою Церкву і своє добро, та не бути мотовилом в чужих, ворожих руках, що ним мотають вони й снують пряжу на свою одежу. І треба признати, що такі великі кроки зближення й порозуміння в новіших часах були вже зроблені за Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Так само й тепер відбулася сердечна стріча при великому здвизі Православних у Бавнд Бруку з Митрополитом Йоаном Теодоровичем. Там впали тоді великі слова: ми такі православні, як ви католики! Це правда, і совісні студії виказують, що нема доґматичних чи обрядових різниць. Нам треба всім станути на київській традиції, а не підлягати російській синодальщині й тим подібним впливам. Так само й наші Євангелики стоять на становищі Христової Євангелії. Треба зробити крок дальше до Апостолів Андрея і Петра, звідки починається і продовжується наше християнство. Рівнож і наші Біблійні Громади, які приймають за основу Святе Письмо, читають, що в ньому горить ця віра в єдиного Бога і Ісуса Христа нашого Спаса. Коли ми правили Св. Літургію в північній Арґентині в Чако, то безліч наших Єговістів, довідавшись з радія про нашу Службу Божу у величезній латинській катедрі, прийшли з колоній і лісів і виповнили вщерть увесь храм. 10 Вони молились з нами! Не дивно, що й вони підносять голоси зі свого боку про потребу єдности релігії і віри. Правда є лиш одна! Як боліють різні народи, як нпр. німці, над розламом своєї Церкви і як стараються вони поєднатися, як розвивається в них успішно, під впливом Святого Духа, так званий екуменічний рух — рух поєднання, і, навпаки, як сильною своєю єдністю є сьогодні Католицька Церква в Польщі і становить опір безбожництву й матеріялізмові! Яка могутня була наша Держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого! Бо була в нас тоді одна віра і одна Церква, яка лучила духовно весь Нарід, скріплювала усе державне життя і створила свою культуру! Чи не можна б цієї об’єднюючої акції обидвох Церков почати від узгіднення перекладів Святої Літургії і наших Богослужб, щоб молитися «одними устами і єдиним серцем»? А знову, таке зближення з іншими християнськими згромадженнями треба розпочати від читання того самого Святого Письма, перекладаного з ориґіналу. Очевидно, це зближення мусить відбуватися зі зрозумінням, поволі і постепенно. Здаймо собі раз справу, скільки хитрости вживають наші вороги, щоб піддержати розлам і роз’єднання між нашими церквами. Будьмо собою. Дивімся на своє власне духовне добро, на спасіння наших душ — і тоді буде між нами єдність, в першу чергу на церковному полі, а опісля на національному й державному! Треба добро Церкви й Народу ставити вище своєї марної особистої амбіції і своїх особистих чи гуртових користей! Це дуже відрадний об’яв, що це починають розуміти й відчувати всі віруючі в Україні різних релігійних груп, що, об’єднавшись в одну помісну Церкву під проводом Патріярха, станемо твердинею, об яку будуть розбиватися всі ворожі удари, так релігійні, як і політичні. Перед нами свято зіслання Святого Духа. Спільною гарячою молитвою звернімося до Нього, як духа єдности, щоб Він просвітив, надхнув і дав силу для нашого об’єднання і єдности у вірі в одній Церкві. Бо Святий Дух устами св. ап. Павла завзиває нас: «благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили, щоб не було розколів поміж вами, але, щоб були поєднані в однім розумінні і одній думці»! (1 Кор. 1,10). Благословення Господнє на Вас!

ЙОСИФ ПАТРІЯРХ (Дано в Римі при Патріяршому Соборі Святої Софії у празник Вознесення ГНІХ — 3 червня 1976 р. Б.)

Коментування заборонене.